11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/24656/15, адміністративне провадження №К/9901/11997/19 (ЄДРСРУ № 82315556) досліджував питання щодо правової можливості оскарження рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг.
Ще за час існування Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 31.05.2012 по справі №К/9991/26796/12 та від 20.06.2012 по справі №К/9991/29420/12 останній наголосив, що рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України і не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору, оскільки наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу ДПС прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку. Отже, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами Податкового кодексу, є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.
Однак, при аналізі реєстру судових рішень знаходжу таке: «Твердження представника відповідачів, з посиланням на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20.06.2012 К/9991/29420/12, що рішення Державної фіскальної служби України за результатом розгляду скарги платника не створює для останнього жодних юридичних наслідків, а отже не може бути оскаржено, суд не приймає до уваги. Так, у вищевказаному рішенні Вищого адміністративного суду України від 20.06.2012 розглядалось питання, за яким Державна фіскальна служба України залишала скаргу платника без розгляду, а не без задоволення, як у даній справі. Окрім того, в даній справі, Державна фіскальна служба України не врахувала доводи позивача, як щодо питання реальності господарських операцій, так зокрема, і щодо правомірності проведення іншим податковим органом, ніж тим, що визначений ухвалою слідчого судді, перевірки платника податку. (справа № 826/8464/18 ОАС Києва, при чому апеляція ДФС не прийнята до розгляду – не сплата судового збору).
Ось вона – судова шпарина…..але….перше ж рішення Верховного суду з цього питання розставило всі крапки над «і».
З першу необхідно вказати, шо позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Утім, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічних правовідносин. Таким чином, питання про можливість задоволення конкретних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватись, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні рішення, дія або бездіяльність якого на суб`єктивну думку позивача порушили його права або створили додаткові обов`язки. (22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 802/686/15-а, касаційне провадження №К/9901/24816/18 (ЄДРСРУ № 81917478).
Верховний Суд визнає, що аналізу та застосуванню підлягають зокрема положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, якою передбачено право платника податку оскаржити рішення контролюючого органу у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації та положення пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього Кодексу, якими врегульований порядок такого оскарження.
Судами попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження, обставини того, що прийняте податковою інспекцією рішення про відмову у прийнятті податкової звітності позивач оскаржив в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня. Рішення ДФС України відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Суд визнає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.
Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може оцінювати повноту розгляду ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження.
Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків.
Аналогічна правова позиція висловлена 26 березня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 810/869/16, адміністративне провадження №К/9901/28835/18, № К/9901/28837/18 (ЄДРСРУ № 80726220).
Теги: ППР, НУР, довідка, акт перевірки, оскарження рішення податкової, ДФС, скарга, оскарження рішення ДФС, відповідь контролюючого органу, судова практика, Адвокат Морозов