07 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/13547/14, адміністративне провадження №К/9901/9950/18 (ЄДРСРУ № 89112077) досліджував питання щодо арешту коштів та інших цінностей юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року №1255-IV (далі - Закон №1255-IV) передбачено, що публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.
Відповідно до статті 11 Закону №1255-IV обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, установленому цим Законом.
Положеннями частини другої статті 12 Закону №1255-IV передбачено, що реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Правові засади діяльності банків визначено в Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон № 2121-III).
Згідно з частинами першою та другою статті 59 Закону № 2121-III арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, підстави відповідальності суб`єктів переказу встановлено в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №2346-III суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
У розумінні статті 1 Закону №2346-III отримувач - це особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Неналежний переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
Відповідно до частини 6.4 статті 6 Закону №2346-III у разі відкриття рахунка клієнтом, щодо якого існує публічне обтяження рухомого майна, накладене державним виконавцем, банк зупиняє видаткові операції з такого рахунка на суму обтяження та повідомляє державному виконавцеві про відкриття рахунка. Повідомлення про відкриття рахунка вручається державному виконавцеві власником рахунка, який зобов`язаний подати до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем повідомлення.
Відповідно до підпункту 32.3.1 пункту 32.3 статті 32 Закону №2346-III у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Інакше отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.
Отже, арешт як спосіб забезпечення реального виконання рішення у межах виконавчого провадження є різновидом публічного обтяження майна боржника, що передбачає обмеження правомочності розпорядження ним.
Арешт рухомого майна боржника як вид публічного обтяження підлягає державній реєстрації, з моменту якої він стає обов`язковим для третіх осіб у відносинах з боржником.
У разі накладення арешту на кошти боржника, розміщені на рахунку в банку, обслуговуючий боржника банк зупиняє видаткові операції за усіма рахунками клієнта-боржника, у тому числі тими, що відкриваються після накладення арешту.
ВИСНОВОК: Отже, умовою, з якою законодавець пов`язує виникнення у банку обов`язку зупинити видаткові операції на суму обтяження у разі відкриття рахунку клієнтом та повідомити державного виконавця про відкриття такого рахунку, є існування публічного обтяження рухомого майна такого клієнта, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постановах від 26 грудня 2019 року в справі №826/13005/14 (ЄДРСРУ № 86717563) та від 13 лютого 2020 року в справі № 826/7414/15 (ЄДРСРУ № 87560065).
P.s. В той же час, Верховний Суд вважає правильним висновок, що за відсутності відкритих у Банку рахунків боржника у банку не було підстави для прийняття до виконання й обліку постанови виконавця про накладення арешту на кошти.
Отже, посилання на те, що всі операції з рахунком боржника, здійснені після прийняття ВДВС постанови про накладення арешту на кошти боржника, є помилковими, а обсяг цих операцій у грошовому еквіваленті має бути зарахований на рахунки органу виконавчої служби ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що у ВДВС відсутні підстави вимагати у банка перерахування за рахунок власних коштів, які відповідають сумі операцій з рахунком боржника після накладення арешту.
Матеріал по темі: «Накладення арешту на рахунки, які призначені для виплати заробітної плати»