01 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 461/13458/14-ц, провадження №61-3729св19 (ЄДРСРУ № 91958479) досліджував питання поєднання боржника (позичальника банку - кредит) і кредитора ( клієнта банку – депозит) в одній особі (стаття 606 ЦК України).
Суть справи: Позивач є боржником у зобов`язанні, що виникло із кредитного договору, у якому Банк є кредитором. Одночасно позивач є кредитором у іншому зобов`язанні, яке виникло з договору банківського рахунку, у якому Банк є боржником.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною третьою статті 510 ЦК України встановлено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов`язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов`язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, у цьому зобов`язанні і навпаки.
Стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов`язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов`язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб`єктів правовідношення у зв`язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов`язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно-правового зобов`язання не залежатиме від волі сторін.
Така правова позиція є сталою та викладена як у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-43цс15), так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 березня 2019 року у справі № 757/31762/14 (провадження № 14-662цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 334/10417/14-ц (провадження № 61-17019св18) та від 14 листопада 2018 року у справі № 461/13458/14-ц (провадження№ 61-17549св18), від 20 грудня 2019 року у справі №501/1268/17 (провадження № 61-8543ск19), від 24 червня 2020 року у справі №640/18592/15 (провадження № 61-44269ск18, ЄДРСРУ № 90111524).
ВИСНОВОК № 1: За вищевикладених обставин у сторін виникли зустрічні однорідні зобов`язання, а отже у поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні статті 606 ЦК України не відбулося, а тому правові підстави для припинення зобов`язання відсутні.
Однак, відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: 1) вимога про зарахування є зустрічною; 2) вимога є однорідною; 3) строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги.
У пункті 5 частини першої статті 602 ЦК України вказано, що не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК Україниособливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
Статтею 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок здійснення ліквідатором заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання переліку акцептованих банком вимог кредиторів для затвердження Національним банком України.
Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому статтею 96 вищевказаного Закону.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Цим Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
При вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601, 602 ЦК України, статей 92-96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.
За змістом частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі однорідних вимог.
Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено статтею 52 цього Закону, зокрема частиною першою передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано (крім фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.
Отже, в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку, визначеного статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускається.
ВИСНОВОК № 2: Вказаним Законом встановлений певний порядок погашення вимог до банку, який ліквідується, а тому зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 та постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 753/1905/17 (провадження № 61-8432св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 646/3402/17 (провадження № 61-45299св18), від 27 травня 2020 року у справі №242/820/16 (провадження №61-49006св18), від 10 червня 2020 року у справі №761/34522/17 (провадження №61-156-8св18), від 20 липня 2020 року у справі №648/4937/16 (провадження №61-44306св18).