23 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 212/3482/18, провадження № 61-22896св19 (ЄДРСРУ № 93053668) в черговий раз досліджував питання щодо встановлення споживачам лічильників газу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок газопостачальної організації».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 524/7637/16-ц (провадження № 14-470цс19) вказано, що «відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Таким чином, позивач правомірно просив встановити йому індивідуальний газовий лічильники, а не загальнобудинковий, як на те наполягав відповідач, тому у газопостачальної організації не було законних підстав для нарахування йому об`ємів природного газу в розмірі граничної місячної норми споживання на одну особу, визначеному в Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2020 року в справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) вказано, що «вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитись фінансування робіт з оснащення позивачів лічильниками газу, апеляційний суд правильно вважав, що, саме, на відповідача покладено обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин, де зазначався строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування жі - до 01 січня 2018 року, а так як відповідачем було відмовлено у встановленні таких лічильників, - позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню в повному обсязі, як законні та обґрунтовані. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17. Враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано указаний Закон оскільки спірні правовідносини є триваючими».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року в справі № 210/5132/19 (провадження № 61-4893св20) зазначено, що «стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити лічильники газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року. Аналіз положень вказаного Закону свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов`язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу із подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. Із урахування наведеного відмова встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів».
Аналогічна правова позиція застосована у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 213/1958/17, провадження № 61-5710св19 (ЄДРСРУ № 92335023).
Також необхідно вказати, що саме на оператор газорозподільної системи покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
Вказаний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року.
Окрім цього, сам факт пред`явлення подібного позову свідчить про наявність спору між сторонами, вирішення якого не може ставитися у залежність від відсутності досудового звернення позивачів до відповідача та отримання відповідної відмови. У такому випадку суди повинні дати правову оцінку діям відповідача.
Аналогічна позиція висловлена у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду: від 20 липня 2020 року у справі № 212/1796/18 (провадження № 61-23124св19), від 08 липня 2020 року у справі № 210/5132/19 (провадження № 61-4893св20), від 04 березня 2020 року у справі № 211/2131/18 (провадження № 61-22726св19).
ВИСНОВОК: Відмова оператора газорозподільної системи встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
P.s. Згідно статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Системне тлумачення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Аналогічний висновок зроблений і в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
Матеріал по темі: «Відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води»