11 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/5571/19, провадження № 61-3938св20 (ЄДРСРУ № 93472032) досліджував питання щодо виселення мешканців з гуртожитки на підставі ч. 5 ст. 132 ЖК УРСР (у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом).
За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При цьому згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Питання правових підстав виселення з гуртожитків врегульовано зокрема статтею 132 ЖК УРСР, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Згідно із частинами першою, четвертою статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток, який належить на праві власності ПрАТ, увійшов до статутного фонду у порядку приватизації.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
Згідно статті 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.
Отже належною підставою віднесення будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийняте на підставі обстеження в установленому порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням такого рішення сесією цієї ради.
Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 760/6275/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 760/7956/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 760/7471/19.
(!!!) Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин.
Одночасно такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства в разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані.
Так, згідно із частиною п`ятою статті 132 ЖК УРСР особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому особам, які виселяються надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Відповідно до Положення, - у разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.
У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання.
Згідно із пунктом 5 Положення, якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.
При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.
Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.
Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.
ВИСНОВОК: Виселення з гуртожитків на підставі ч. 5 статті 132 ЖК Української РСР можливе лише з дотриманням встановленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання людей з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 760/7975/19 (провадження № 61-7707св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 760/7981/19 (провадження № 61-2691св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 760/7004/19 (провадження № 61-4170св20), від 02 червня 2020 року у справі № 760/7972/19 (провадження № 61-4688св20), від 25 травня 2020 року у справі № 760/7979/19 (провадження № 61-3940св20), від 11 березня 2020 року у справі № 760/7008/19 (провадження № 61-2318св20) від 02 березня 2020 року в справі № 760/7466/19 та від 29 січня 2020 року в справі № 760/7000/19.
Матеріал по темі: «Звільнення гуртожитків від оподаткування податком на нерухоме майно»