17 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11857/20 (ЄДРСРУ № 93624154) досліджував питання щодо адекватності щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в судовому процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
(!!!) Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Верховний Суд зазначає, що оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.
Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
В даному випадку позивач на підставі пункту 5 частини першої статті 137 ГПК України просив зупинити стягнення, яке вже відбувається, на підставі виконавчого напису нотаріуса.
При цьому позивач подав позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки вважає, що такий напис вчинено з порушенням строку вчинення виконавчого напису та за відсутності доказів безспірності заборгованості боржника. Тобто позовна заява містить немайнову вимогу, рішення про задоволення якої не вимагатиме примусового виконання.
Примітка: Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами – не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними( Рішення Конституційного суду від 1 липня 2020 року у справі № 3-239/2019(5444/19)).
Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтовував її можливістю передчасної примусової реалізації майна (звернення стягнення на яке здійснено на підставі згаданого виконавчого напису) на прилюдних торгах до закінчення розгляду зазначеного позову.
З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, враховуючи, що виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, яким передбачено звернення стягнення на майно на користь банку, а позивач оскаржує такий виконавчий напис в судовому порядку шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, через те, що вважає, що такий виконавчий напис здійснено з порушенням норм чинного законодавства, - існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті (шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом, яким звернено стягнення на майно) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.
Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи виконавцем буде примусово реалізовано майно на прилюдних торгах, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
ВИСНОВОК: У випадку оскарження в судовому порядку виконавчого напису нотаріуса шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову (аналогічні позиції викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та постановах Верховного суду від 25.02.2019 у справах № 924/789/18, № 924/790/18, від 11.10.2019 у справах № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/29, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20 (ЄДРСРУ № 93155702).