24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/1979/18 (ЄДРСРУ № 93783639) досліджував питання щодо аудиторського висновку, як доказу реальності господарської операції.
Проаналізувавши практику Верховного Суду з даного питання 30 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/1237/19 (ЄДРСРУ № 90670346) вказав, що питання щодо аудиторської перевірки товариства викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 904/2194/17, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/783/17, від 29.05.2018 у справі № 921/505/17-г/18 та від 29.04.2020 у справі № 922/1859/19.
Вимога про проведення аудиторської перевірки товариства може бути заявлена в межах захисту корпоративних прав позивача як учасника товариства та здійснена з метою контролю діяльності останнього і є складовою права на управління товариством у передбаченому законом і установчими документами порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 у справі № 904/2194/17 (провадження № 12-79гс18), постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 у справі № 922/1859/19.
При цьому, право акціонера вимагати проведення аудиту не залежить від бажання самого товариства чи його посадових осіб або доцільності проведення такої перевірки, натомість обов`язок товариства забезпечити аудитору можливість провести перевірку виникає відповідно до прямої вказівки закону (до таких висновків дійшов Верховний Суду у п. 5.2.2 постанови від 14.02.2018 у справі № 910/783/17).
Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 922/1859/19.
Отже, право вимагати проведення аудиторської перевірки діяльності товариства, яке є корпоративним правом, пов`язаним з діяльністю й управлінням справами товариства, виникає в акціонера з моменту набуття ним права власності на акції, оскільки саме з цього моменту особа стає носієм корпоративних прав. Відмова товариства в задоволенні вимоги про проведення аудиту за період, коли позивач не був акціонером, відповідно не може порушувати його корпоративних прав як акціонера.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.18 у справі № 904/3679/17 зазначено, що товариство зобов`язане надати учаснику на його вимогу для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. Наведений перелік може бути розширений у статуті товариства. Тобто за приписами наведених правових норм праву учасника на одержання інформації кореспондує обов`язок товариства надати учаснику відповідну інформацію на його вимогу. Отримання учасником зазначеної інформації від товариства є необхідним для реалізації ним своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію. Відтак внаслідок невиконання товариством свого обов`язку з надання учаснику товариства на його вимогу для ознайомлення документів, передбачених положеннями закону та статуту, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права. Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України зазначені права учасника підлягають захисту шляхом спонукання товариства до виконання його обов`язку - надання відповідної інформації.».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» № 2258-VIII від 21 грудня 2017 року аудит фінансової звітності - аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб`єкта господарювання, або іншого суб`єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.
Згідно з частиною 1 статті 14 цього Закону аудиторський звіт передбачає надання впевненості користувачам шляхом висловлення незалежної думки аудитора про відповідність в усіх суттєвих аспектах фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.
ВАЖЛИВО: Тобто виключно аудиторський висновок не може бути беззаперечним доказом реальності господарських операцій, оскільки оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов їх здійснення. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити, зокрема, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо. Крім того, контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю. Відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до ЄДР за КВЕД.
В той же час висновок Верховного Суду про те, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів є загальним та характерним для усіх правовідносин, пов`язаних з необхідністю доведення здійснення господарської операції, а не лише її документарного оформлення, та не має своїм наслідком якийсь певний однозначний результат вирішення спору.
Результат розгляду судом спорів у справах про стягнення заборгованості, за наявності заперечень відповідача щодо реальності господарських операцій, при застосуванні судом зазначеного висновку обумовлюється фактичними обставинами, встановленими судом у кожній конкретній справі, тобто залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.
Матеріал по темі: «Доктрина реальності господарської операції»