24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 344/19857/14-ц, провадження № 61-8068св19 (ЄДРСРУ № 93835798) досліджував питання щодо зміни правового статусу службової квартири на неслужбову.
Визначаючи, які норми права підлягають застосуванню до спірних правовідносин, Верховний Суд застосовує частину першу статті 3 ЖК Української РСР, відповідно до системного аналізу якої житлові відносини регулюються цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства України (з врахуванням статті 3 Закону України «Про правонаступництво України»).
Вирішуючи, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин правила Господарського кодексу України, Верховний Суд виходить з того, що за правилом статті 1 цього Кодексу цим актом визначаються основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Враховуючи, що спір виник з приводу реалізації сторонами своїх прав та інтересів у житлових правовідносинах, зокрема, позивачем оспорюється правомірність зміни правового статусу спірної квартири, а також пред`явлено вимоги про виселення відповідача, тому до таких правових відносин не підлягають застосуванню положення ГК України. За своєю правовою природою спірні правовідносини не є господарськими, не пов`язані із здійсненням господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Також, з врахуванням положень статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» цей Закон не застосовується до регулювання спірних відносин щодо управління відомчим житловим фондом, зокрема й службовим житлом.
Отже, правові відносини між сторонами у цьому спорі безпосередньо регулюються положеннями ЖК УРСР та іншими актами житлово законодавства України.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Особливість набуття права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається у зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду " квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.
А отже, громадяни можуть приватизувати їх лише після того, коли статус службових квартир (кімнат, будинків) буде з них знятий.
Так, наприклад, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком, а бездіяльність щодо неподання відповідного клопотання, є позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 636/1514/19 (провадження № 61-19985св19) та від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20).
Верховним Судом України у постанові по справі № 6-125цс12 від 30 січня 2013 року зроблено правовий висновок: виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61, 65, 65-1 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 12.01.2017 р. № 9-48/0/4-17 узагальнено судову практику розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків. Розділ 5 узагальнення містить наступні правові висновки суду: Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено такі основні умови, виключно з дотриманням яких може відбутись приватизація: здійснення приватизації уповноваженими на це органами; згода всіх повнолітніх членів сім`ї; постійне проживання у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку; згода тимчасово відсутніх членів сім`ї, за якими зберігається право на житло.
Таким чином, як випливає з аналізу вказаних норм, процедура оформлення права власності передбачає обов`язкове постійне проживання в цих квартирах (будинках) квартиронаймача, а також подання таким громадянином, який є повнолітнім і виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру, відповідної заяви у встановленому законом зразку.
Крім того, відповідно до узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017№ 9-48/0/4-17 зазначено, що ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.
Порядок надання службових приміщень установлюється законодавством, зокрема, Положенням.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням Виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається Виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.
Відповідно до пункту 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов`язків, які потребують проживання в такому приміщенні.
Згідно з пунктом 6 розділу I Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК Української РСР).
Вирішуючи питання про наявність у Прокуратури (виключно в даному випадку) повноважень на визначення способу використання спірної квартири, Верховний Суд врахував, що цей орган прокуратури є самостійною юридичною особою, за якою на праві оперативного управління було закріплено спірну квартиру у складі її відомчого житлового фонду.
(!!!) Суд враховує, що у чинному законодавстві не передбачено заборону такій організації звертатися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про виключення службової квартири з числа житла такої категорії, відповідні застереження або заборони власником при реєстрації права власності не зазначені.
Верховним Судом має бути враховано, що за своїм статусом спірна квартира відносилася до відомчого житлового фонду, а тому прокуратура на час ухвалення оскаржуваного рішення була повноважним органом управління цим житловим фондом.
Додатково Верховний Суд врахував, що спірна квартира виключена із числа службових на підставі клопотання самої прокуратури, яка є позивачем у цій справі. Подальше оскарження рішення виконавчого комітету про виключення спірної квартири із числа службових свідчить про суперечливу поведінку органу прокуратури, яка фактично оскаржує свої дії, направлені на виключення цього житла зі складу службового житлового фонду.
Крім того, Верховний Суд визнав безпідставним посилання заявника на те, що оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету порушено право власності Кабінету Міністрів України на спірне нерухоме майно (квартиру), оскільки виконавчий комітет своїм рішенням не припиняв права власності держави на це майно, а лише вирішував питання про виключення його із числа службових. Кабінет Міністрів України не звертався до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, а також не брав участі у судових засіданнях у справі, яка переглядається, не надавав письмових пояснень тощо.
Посилання у касаційній скарзі, що ЖК Української РСР не містить визначення, яке житло є ордерним, а тому Виконавчий комітет, ухвалюючи оскаржуване рішення, змінив статус спірної квартири на статус, який не визначений законодавством, не спростовує обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за своїм змістом рішення Виконавчого комітету міської ради свідчить про виключення цієї квартири із числа службових, що передбачено законодавством України.
04 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 641/2970/17, провадження № 61-3921св19 (ЄДРСРУ № 92747182) вказав, що для вирішення питання про наявність у мешканця права на приватизацію квартири з`ясуванню підлягають обставини законності її вселення та тривалості проживання у цій квартирі.