27 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 361/2430/18-ц, провадження № 61-12338св20 (ЄДРСРУ № 94525170) досліджував питання щодо особливостей поділу домоволодіння в натурі.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частиною першою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно з частинами другою-третьою статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майно, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України якщо виділ в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Статтями 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.
За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна таке питання вирішується судом.
Відповідно до статей 183, 367 ЦК України виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі такої частки власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
Для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває в спільній частковій власності, визначальним є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частку житлового будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, які підтримав Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 170/289/16-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 457/725/16-ц (ЄДРСРУ №93879756).
ВАЖЛИВО: Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.
На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (ст.367 ЦК) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
Таким чином, юридичним наслідком поділу майна завжди є припинення права спільної часткової власності між колишніми учасниками. Оскільки ЦК не містить детальної регламентації порядку поділу спільного майна у натурі, слід використовувати норми, що визначають процедуру виділу майна ст. 364 ЦК.
Статтею 152 ЖК УРСР передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.
Перепланування (переобладнання) квартир та нежитлових приміщень повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам, Державним будівельним нормам України «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» та виконуватися згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572.
Згідно з цими Правилами до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.
Переобладнання - улаштування в окремих жилих будинках, квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
Водночас, при поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.
Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.
ВИСНОВОК: Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 654/2080/17-ц (провадження № 61-3792св19, ЄДРСРУ № 92092907).
Матеріал по темі: «Виселення з квартири (будинку) після припинення шлюбних відносин»