25 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/820/20, адміністративне провадження № К/9901/7108/21 (ЄДРСРУ № 101370632) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору при оскарженні рішення відповідної ради, яке становить суспільний інтерес («Про встановлення цін/тарифів на комунальні послуги») на підставі Закону України «Про захист прав споживачів»
Частина 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
(!!!) Ключовим при вирішенні питання про можливість звільнення від сплати судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є з`ясування того, чи пов`язані заявлені позовні вимоги із захистом безпосередньо прав споживача, а не будь-яких інших порушених прав особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Розв`язуючи питання щодо звільнення від сплати судового збору особи, яка є споживачем, слід керуватися тим, що саме особи, які звертаються до суду як споживачі з відповідним позовом для захисту свої прав, звільняються від сплати судового збору на будь-якій стадії процесу, в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Це не поширюється на будь-яких осіб, які вважають, що певними рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень були порушені їхні права як споживача та (або) не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у таких справах, а лише на тих споживачів, хто подав позовну заяву на захист своїх прав, а також надалі апеляційну та (або) касаційну скаргу в межах того самого процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 640/21402/18 та постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 у справі №640/10556/20.
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно з п. 1, 6, ч. 1 ст. 4 вказаного Закону споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
У п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі, зокрема, забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.
За змістом п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов`язаний інформувати споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до законодавства.
Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний суд зазначає, що позов який подано до органу місцевого самоврядування як до суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем.
ВИСНОВОК: Таким чином, оскарження рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта владних повноважень з приводу визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів в частині, що становить публічний інтерес виходить за межі приватно-правового спору між споживачем та продавцем, а отже позивач НЕ звільнений від сплати судового збору.
Матеріал по темі: «Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку»
Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від сплати, рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов