29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/897/21, провадження № 61-13017св21 (ЄДРСРУ № 104987600) досліджував питання щодо підстав звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України - за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
У статті 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам треба з`ясувати:
- в чому конкретно проявилося порушення?;
- що стало приводом до звільнення?;
- чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України?;
- чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника?
Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю (Постанова Верховного суду від 06.10.2021 у справі № 305/1001/18).
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків.
При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини (Постанова Верховного суду від 01 лютого 2018 року по справі № 661/1171/16-ц)
(!!!) Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір.
У постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц (провадження № 61-32014св18) та від 09 грудня 2020 року у справі № 759/19492/18 (провадження № 61-19982св19) зроблено висновки про те, що «важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Під разовим порушенням потрібно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо».
Також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18 (провадження № 61-19125св19) зазначено, що «якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України».
Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.
Наведені висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18), від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18 (провадження № 61-18430св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19 (провадження № 61-17336св20).
ВИСНОВОК: Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов:
- суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників;
- для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків;
- порушення повинно бути одноразовим та грубим;
- рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18 (провадження № 61-19125св19).
P.s. Між тим у справі № 463/3091/15 (провадження № 61-32076св18) (спір стосувався звільнення, здійсненого за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, тобто трудовий договір припинено з підстав, передбачених контрактом) Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2018 року зробив висновок про те, що «з врахуванням особливостей контрактної форми трудового договору наявність чи відсутність вини не є визначальним для припинення дії контракту. Визначальним у такому випадку є самий факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу, тому суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорювані накази незаконними».
Матеріал по темі: «Звільнення працівника з підстав втрати довір`я до нього з боку власника»
Теги: звільнення, керівник, грубе порушення, увольнение, поновлення на роботі, середній заробіток, товарні цінності, матеріально відповідальна особа, посадова інструкція, КЗпП, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов