instagram  telegram 2

Телефон: 066 183-78-12

04 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 906/1026/22, провадження № 12-33гс23 (ЄДРСРУ № 114188431) досліджувала питання щодо ставки судового збору при зверненні з позовом про визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21.

У постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують майнові інтереси кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання обов`язків боржником, а саме різні види забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із таких видів забезпечення виконання зобов`язання є застава (частина перша статті 546 Цивільного кодексу України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, тобто задовольнити свої майнові вимоги, забезпечені іпотекою, шляхом позасудового врегулювання. Таке позасудове врегулювання може бути вчинене у формі передачі іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Поряд із цим статтями 39 та 41 Закону України «Про іпотеку» врегульовано порядок реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, за рішенням суду.

Отже, на підставі договору іпотеки іпотекодержатель має право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку з посиланням на обставини щодо невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання або в позасудовому порядку, внаслідок чого право власності іпотекодавця на майно може припинитися в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Звідси задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «майно» (possessions) у частині першій статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному з майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49, 50).

Звідси іпотека як окремий вид застави гарантує саме майнові інтереси боржника та кредитора за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер.

Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене при поданні позовної заяви позивачу необхідно вказати в ній ціну позову та сплатити судовий збір, виходячи з вартості предмета іпотеки, визначеної в договорі іпотеки, за ставкою, передбаченою законом для вимог майнового характеру.

 

Матеріал по темі: «Звільнення податкового органу від сплати судового збору у справі про банкрутство»

ипотека, застава, залог, іпотека, стягнення, кредит, кошти, позов про виселення, надання житла, закон, житловий кодекс, судова практика, мораторій, заборона, виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов