Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року р справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), було зроблено висновок про те, що у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Частина 3статті 169 КПК України передбачає, що слідчий, прокурор після отримання судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання апеляційної скарги на рішення слідчого судді, постановленого за наслідками розгляду скарги, заяви чи клопотання учасника кримінального провадження має відбуватись з дотриманням певних умов.
У частинах 1 та 2статті 309 КПК України наведено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Відповідно до частини 3 статті 392КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених КПК України.
Аналізуючи практику Верховного Суду з питання щодо правильного застосування норм кримінального процесуального закону, які містяться у статті 309, частині 4 статті 399 КПК України, можна зробити висновок, що перелік ухвал, зазначений у статті 309 КПК, розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно, ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, в аспекті положень статті 309 КПК не підлягає апеляційному оскарженню.
Такий висновок сформульовано в ухвалі об`єднаної палати ККС ВС від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18 (провадження № 51-598кмо19), де зазначено, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна, або відмову в ньому, тобто судові рішення, які були постановлені в порядку статті 173 КПК України.
При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, які прийняті в порядку статті 174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна, кримінальний процесуальний закон не передбачає.
За положеннями частини 1 статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Виходячи з наведеного, арешт майна передбачає встановлення певного обмеження прав особи щодо вільного володіння майном, на яке накладається арешт, повне або часткове скасування арешту, у свою чергу, повністю або в певній частині поновлює права особи щодо відчуження, розпорядження та/або користування майном. Саме тому, при формулюванні в статті 309 КПК України переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна, але не зазначив у цьому переліку ухвали про скасування арешту майна, адже таке рішення означає повне або часткове скасування вже накладених обмежень.
Таким чином, в аспекті положень статті 309 КПК України ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами статті 174 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.
При цьому, можливості оскарження ухвал слідчого судді, прийнятих у порядку ст.174 КПК України, зокрема про скасування арешту майна або про відмову у скасуванні такого арешту, кримінальний процесуальний закон не передбачає (25 жовтня 2023 року ухвала Черкаського апеляційного суду в рамках справи № 712/191/23 номер, провадження 11-сс/821/507/23 (ЄДРСРУ № 114424377) – відкрито касаційне провадження (ухвала Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 листопада 2023 року у справі № 712/191/23, провадження № 51-3208ск23 (ЄДРСРУ № 114835210).
Така ж правова позиція, нажаль, викладена й в ухвалі Верховного Суду від 21.02.2023 у справі №367/1348/21 (ЄДРСРУ № 109102546).
Але є і інші правові позиції Верховного суду, які наголошують на протилежному…
Матеріал по темі: «Скасування арешту з майна накладеного в межах кримінального провадження»