01 березня 2024 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/17615/20 (ЄДРСРУ № 117402180) досліджував питання щодо вирішення питання про чинність / нечинність нормативного-правового акту, як підстава для зупинення провадження в господарській справі.
Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
За частиною першою статті 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і практика щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України Верховним Судом є сталою.
Так, у постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала: "Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі №826/20084/14".
Тобто, визнання постанови Кабінету Міністрів України нечинною означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати також приймає до уваги і зважує на те, що під час розгляду справи про визнання протиправним та нечинним нормативного-правового чи індивідуального акта суд адміністративної юрисдикції з`ясовує питання законності чи незаконності прийняття такого акта.
Під час ухвалення рішення адміністративний суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються (частина перша статті 244 КАС України). Відповідно, за загальним правилом, враховуючи приписи статті 264 КАС України, обставини, які з`ясовуються адміністративним судом під час ухвалення рішення у справі щодо оскарження нормативно-правового акта, зокрема, Кабінету Міністрів України, стосуються законності такого акта та порядку його прийняття, що не належать до обставин справи господарської юрисдикції.
Об`єднана палата, констатуючи вказане, звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19, у якій Велика Палата зазначила про те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Питання застосовності (незастосовності) до встановлених господарським судом обставин справи певного нормативно-правового акта як джерела права жодним чином не належить до обставин господарської справи, які входять до кола доказування у справі та не є фактами, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, а підлягає вирішенню судом в порядку частини шостої статті 11 ГПК України.
ВИСНОВОК: Вирішення питання про чинність / нечинність нормативного-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.
Реалізація судом обов`язку зупинити провадження у справі у випадку, передбачених частиною першою статті 227 ГПК України має відбуватись у межах встановленими частиною третьою статті 195 ГПК України.
Матеріал по темі: «Зупинення провадження у господарській справі»