03 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/11927/16, провадження № 61-3985 св 24 (ЄДРСРУ № 120180511) досліджував питання щодо того, що розрахунок заборгованості за кредитним договором підлягає оцінці судом.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлено договором кредиту і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18 (провадження № 61-10574св19), від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17 (провадження № 61-7071св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16 (провадження № 61-16421св20) суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 753/23979/15-ц: банк, звертаючись до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, надав розрахунок розміру цієї заборгованості. Однак апеляційним судом належним чином не було досліджено наявні в справі докази, не було надано їм належної оцінки, не вирішено питання про наявність чи відсутність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з встановлених судом обставин. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що він не має повноважень визначати розмір заборгованості, є безпідставним, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. Те ж саме стосується висновку суду про неможливість здійснення ним перевірки розрахунку заборгованості через ненадання позивачем виписки з особового рахунку відповідача. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України). Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором, як позивача, так і відповідача), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично не вирішив спір по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином зібрані у справі докази, зокрема розрахунки заборгованості позивача та відповідача за кредитним договором у сукупності та взаємозв`язку з умовами вказаного договору, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факти наявності чи відсутності заборгованості позичальника перед банком та дійсний розмір такої заборгованості, ухвалене в справі рішення апеляційного суду слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
- у справі № 357/2127/18: Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції;
- у справах № 367/786/17 і № 723/602/17: належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди не врахували наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судами жодним чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту, не вирішено питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки, чим фактично суди ухилився від вирішення спору по суті;
- у справі № 712/4821/16: задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували виписку по особовому рахунку позичальника, яка є належним доказом наявності заборгованості боржника, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про неврахування висновку експерта за результатами проведення у справі судово-економічної експертизи, оскільки вказані посилання спростовуються зібраними по справі доказами.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ВИСНОВОК: Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.
Матеріал по темі: «Підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором»