20 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/6186/23 (ЄДРСРУ № 121782561) досліджував питання щодо відшкодування представнику сторони, який залучив для представництва власних інтересів (не інтересів сторони) іншого представника, витрат на правову допомогу.
При вирішенні питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, підлягають застосуванню загальні положення Глави 8 "Судові витрати" ГПК, зокрема положення статей 123, 126, 129 цього Кодексу.
Наведене вбачається зі змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №755/12052/19 та від 16.11.2022 у справі №910/7310/20.
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
За приписами частин першої, другої статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони.
У інших частинах статті 129 ГПК не унормовано розподіл судових витрат по-іншому, ніж покладення їх на сторони.
Так, у частині дев`ятій статті 129 ГПК унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У частині десятій статті 129 ГПК визначено порядок відшкодування витрат акціонера у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, не на користь акціонерного товариства, яке набуває статусу позивача в силу частини другої статті 54 ГПК, а на користь акціонера. Також зазначено, що судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв`язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству його посадовими особами, відшкодовується таким товариством незалежно від результатів розгляду справи у суді.
Відповідно до частини тринадцятій статті 129 ГПК судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Отже, наведеними нормами не передбачено відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу особам, які не є учасниками справи, визначеними у статті 41 ГПК, до яких не відноситься представники сторони, третьої особи, а також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (Параграф 2 Розділу 4 Глави І ГПК).
Статтею 16 ГПК встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною першою статті 56 ГПК встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
(!!!) Наведені норми встановлюють можливість залучення представників саме учасниками справи, однак не передбачають можливості надання правової допомоги адвокату, який здійснює представництво інтересів такого учасника, навіть коли він є боржником у виконавчому провадженні за ухвалою суду про притягнення його до заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Відповідно до статті 11 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року від 09.06.2017 (зі змінами, затвердженими з`їздом адвокатів України 2019 року від 15.02.2019), зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва. Адвокат зобов`язаний надавати професійну правничу (правову) допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення. Адвокат має постійно підвищувати свій професійний рівень та кваліфікацію, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.
Статтею 17 Правил адвокатської етики встановлено, що приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокат повинен зважити на свої можливості щодо його виконання.
Адвокат не повинен здійснювати ведення справи, що не відповідає його рівню професійної компетенції, без участі та за згодою клієнта в ній іншого адвоката, який володіє необхідною компетенцією.
Згідно з приписами статті 24 Правил адвокатської етики за бажанням клієнта або за погодженням з ним допускається прийняття одного доручення декількома адвокатами. В цьому випадку мають бути визначені засади розподілу обов`язків та повноважень адвокатів, що сумісно виконуватимуть доручення, а також їх відповідальності перед клієнтом. Забороняється спонукати клієнта до укладання угоди з декількома адвокатами (що тягне збільшення суми гонорару), якщо причина неможливості виконання доручення одним з них самостійно полягає в його некомпетентності.
Приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги адвокат повинен враховувати передбачену положеннями процесуального законодавства можливість застосування до нього заходів процесуального примусу, та відповідно, оцінювати свою компетентність у питаннях щодо оскарження вжиття таких заходів та пов`язаних з їх примусовим виконанням.
Зважаючи на те, що заходи процесуального примусу у вигляді штрафу були застосовані до Тукмана Є.Г. як до адвоката, що представляє інтереси позивача, залучення останнім нового адвоката при звернені зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у справі, не узгоджується з приписами Правил адвокатської етики щодо дотримання принципів компетентності та добросовісності під час прийняття адвокатом доручення клієнта, а понесені у зв`язку з таким залученням витрати на професійну правничу допомогу не були необхідними та неминучими.
Отже, оскільки у спірних правовідносинах представник позивача - адвокат не є учасником справи, останній не наділений правом заявляти про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку із залученням у цю справу інших представників для представництва власних інтересів (представника позивача).
Наявність у адвоката процесуального статусу боржника у виконавчому провадженні щодо стягнення з нього штрафу як заходу процесуального примусу не спростовує того, що такий захід було застосовано саме у межах справи, в якій адвокат не є учасником справи, а є представником позивача.
Приписи статті 344 ГПК щодо порядку розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги, містяться у розділі VI. Судовий контроль за виконанням судових рішень. У свою чергу, судові рішення приймаються в конкретній справі. У справі адвокат є саме представником позивача, а не особою яка звернулась до суду за захистом своїх порушених прав чи до якої звернулися з позовом.
ВИСНОВОК: Відтак, Верховний суд вважає відсутніми підстави для відшкодуванню представнику сторони, який залучив для представництва власних інтересів (не інтересів сторони) іншого представника, витрат на правову допомогу.
Матеріал по темі: «Можливість надання адвокату статусу безробітного»