23 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 5023/1702/12 (ЄДРСРУ № 81910842) досліджував питання щодо особливостей видачі дубліката судового наказу та поновлення процесуальних строків.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 10.09.2018 у справі №5011-58/9614-2012, від 16.08.2018 р. у справі № 6/275-08, від 15.08.2018 р. у справі № 6/256, від 26.04.2018 р. у справі № 922/6111/15 та від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г).
Однак, при аналізі реєстру судових рішень, виключно на думку автора, деякі ухвали судів про видачу дубліката судового наказу грубо суперечать вимогам діючого законодавства, зокрема виходячи з нижчевикладеного.
Так, пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України передбачено, шо по-перше: суд «може», а не «зобов’язаний» видати і по – друге: якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Між тим деякі ухвали суду, в резолютивній частині рішення, містять вимогу щодо необґрунтованого поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання зокрема для наказів у яких вже закінчився строк для виконання, а це вже порушує права боржника, оскільки законодавцем чітко встановленні строки для пред’явлення виконавчого документа до виконання.
ВИСНОВОК: Отже, підсумовуючи зазначене вище та виходячи із судової практики вбачається, що у суду фактично існує обов’язок видачі дублікату судового наказу в межах строку його пред’явлення до виконання, однак поновлення процесуального строку це виключна прерогатива суду, який розглядає справу (дискреція суду) і ця обставина повинна всебічно досліджуватися судом, так як вона зачіпає права та інтереси як стягувача так і боржника.
P.s. Саме на підставах та обставинах поновлення процесуального строку судом, щодо пред’явлення виконавчого документу до виконання, повинен робити акцент боржник при оскарженні такого роду судових рішень, адже видача дубліката судового наказу без поновлення строку на пред’явлення не несе ніякої загрози для останнього…звісно якщо строк до виконання вичерпано.
Теги: судовий наказ, виконавчий документ, поновлення пропущеного строку, на предявлення виконавчого документа, дублікат судового наказу, ухвала суду, стягувач, боржник, виконавче провадження, судова практика, Адвокат Морозов