05 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/22711/19, адміністративне провадження № К/9901/29367/21, К/9901/29363/21 (ЄДРСРУ № 100856882) досліджував питання щодо не можливості сплати податків у зв’язку із застосуванням персональних санкцій.
Відповідно до частини першої та другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
(!!!) Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
У частині першій статті 4 вказаного Закону наведені види санкцій, які можуть бути застосовані. До вказаного переліку, серед іншого, відноситься блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном (пункт 1).
Керуючись Законами України «Про санкції» та «Про Національний банк України» Правлінням Національного банку України прийнято Постанову від 1 жовтня 2015 року № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (з наступними змінами, далі - Постанова №654).
Підпунктом 7 пункту 1 Постанови №654 постановлено банкам України, серед іншого, заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у такому порядку, зокрема:
- банк зобов`язаний відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеному в санкційних списках, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції "блокування активів" та/або "зупинення фінансових операцій" та/або "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань" (абзац п`ятий);
- банк повертає клієнту розрахунковий документ без виконання і проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на Закон України "Про санкції", укази Президента України від 15 червня 2016 року № 254/2016, від 15 травня 2017 року № 133/2017, від 17 березня 2018 року № 71/2018, від 14 травня 2018 року № 126/2018, від 21 червня 2018 року № 176/2018- до 29 березня 2019 року, а з 30 березня 2019 року із зазначенням указу Президента України, яким уведено в дію відповідне рішення Ради національної безпеки та оборони України, прийняте відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про санкції" ), що засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, який виконує функції контролера (абзац десятий).
Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до абзацу першого пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Абзац третій пункту 87.1 статті 87 ПК України передбачає, що сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".
За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник. Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року у справі №640/20899/18 (ЄДРСРУ № 95364208) за результатами аналізу наведених вище норм права зазначив таке.
При вирішенні питання своєчасності виконання платником податків податкового обов`язку за умови перебування такого платника під дією персональних економічних та інших обмежувальних заходів судам слід перевіряти, чи була у цієї особи за таких умов реальна можливість сплати належних платежів та зборів. У разі відсутності за наведених обставин для цього платника податків механізму виконання податкового обов`язку відповідальність за несвоєчасне його виконання не може бути покладена на нього в якості додаткового тягаря.
Верховний Суд, розглядаючи питання притягнення платників податків до відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання, неодноразово вказував, що податковий обов`язок є безумовним і першочерговим. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку законодавчо покладено на платника податків. Водночас, для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для застосування до платника податку відповідальності за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов`язання необхідно встановити причини, що зумовили такий пропуск, та перевірити, чи вчинив платник податку усі залежні від нього дії з метою належного та своєчасного виконання податкового обов`язку.
ВИСНОВОК: Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 березня 2021 року у справі №640/20899/18, у разі доведеності того, що будь-якого іншого шляху виконання податкового обов`язку не було, то несвоєчасне його виконання з огляду на застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів до такого платника податків не утворює складу правопорушення, передбаченого статтею 109 ПК України.
Матеріал по темі: «Ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі»
Теги: санкции, санкції, сплата податків, заморожування активів, блокування, арешт рахунків,судова практика, Верховний суд Адвокат Морозов