23 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 367/8949/24, провадження № 61-8727св26 (ЄДРСРУ № 140872116) досліджував питання щодо спростування презумпції спільності майна подружжя шляхом посилання на боргову розписку.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається об'єктом спільної сумісної власності (презумпція спільності майна), але цю презумпцію можна спростувати, довівши, що майно було придбане за особисті кошти одного з подружжя, зокрема отримані в позику.
Використання договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
Копія розписки та договір позики не є належними і допустимими доказами у розумінні статей 77-78 ЦПК України, а відтак не приймаються судом, як такі, що спростовують презумпцію спільності майна подружжя.
В даному випадку, отримання дружиною позики під час перебування у шлюбі для придбання житла для проживання сім`ї ніяким чином не свідчить, що отримані в такий спосіб кошти є особистою власністю дружини. За таких обставин, нерухоме майно, придбане подружжям за кошти отримані в позику, є спільною сумісною власністю такого подружжя та підлягає поділу між ними, як і грошові зобов`язання з повернення такої позики.
Крім того, доводи про те, що в частині самостійного погашення нею позики, яка використана для придбання будинку, не свідчать про природу позичених коштів, як особистого майна.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 (провадження №61-9767св22) та від 04 вересня 2024 року у справі № 754/9261/19.
Суд виходив із того, що сам факт самостійного погашення одним з подружжя позики, яка використана для придбання спільного майна, надає колишній дружині право вимагати від колишнього чоловіка відшкодування половини погашеної позики.
Отже, Верховний суд звертає увагу на неприпустимість спростування презумпції спільності майна подружжя виключно шляхом посилання на договір позики чи розписку, оскільки дія такого договору насамперед поширюється на його сторони.
Тому розписка оцінюється судом лише в сукупності з іншими доказами і встановленими обставинами справи фактичним припиненням шлюбно-сімейних відносин до придбання майна, відсутністю спільного господарства і сімейного бюджету, ухваленням до укладення договору рішення про розірвання шлюбу, укладенням між самими сторонами договору відчуження належної відповідачу частки та відсутністю з його боку будь-яких правових претензій щодо неї. За таких обставин розписка додатково підтверджує, що для придбання спірної частки позивачка самостійно залучала кошти після фактичного припинення сімейних відносин, однак не є єдиним або визначальним доказом особистого характеру спірного майна.
Крім того слід враховувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2026 у справі № 456/32/25, відповідно до якого презумпція дії одного з подружжя за згодою іншого не означає, що один з подружжя може одноосібно укласти договір позики та використати кошти у власних інтересах, а не в інтересах сім`ї, та в подальшому покладати такі боргові зобов`язання на іншого з подружжя. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
ВИСНОВОК: Спростування презумпції спільності майна подружжя виключно шляхом посилання на договір позики чи розписку не є достатньою підставою для задоволення позову, адже суд повинен враховувати всі фактори спільного проживання в своїй сукупності.
Матеріал по темі: «Факт придбання майна в шлюбі як безумовна підстава для спільної сумісної власності подружжя»