Кодексом України про адміністративні правопорушення, Конституцією України або іншими Законами України, не передбачено покладення на суд функції підтримання обвинувачення при розгляді справи про адміністративне правопорушення, доведення винуватості особи.
Суд не має права, за умови відсутності при розгляді справи про адміністративне правопорушення сторони обвинувачення, самостійно відшукувати докази обвинувачення, ініціювати їх дослідження, уточнювати в судовому рішенні фабулу правопорушення, усуваючи певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення для можливості притягнення особи до відповідальності, оскільки такі дії суду призведуть до порушення ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу. В разі таких дій суду особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia» у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Визначаючи вид та міру адміністративного стягнення, суд, виходячи із положень ст.23 КУпАП, повинен враховувати, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч.1 ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України.
Із змісту частини другою згаданої статті вбачається, що при накладенні стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність судом не враховуються.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
- Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» суди не вправі застосовувати стягнення у виді позбавлення керування транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. Якщо у протоколі про вчинення адміністративного правопорушення та в матеріалах справи відсутні відомості про наявність посвідчення водія, суд позбавлений можливості застосувати до останньої санкцію ст. 130 ч. 1 КУпАП, в частині позбавлення права керування транспортними засобами.
- Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 Верховний суд зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані. Таким чином, знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.
Інше:
Рапорт працівника поліції не може вважатися належним і допустимим доказом учинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП (20 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 524/5741/16-а, адміністративне провадження N К/9901/33786/18);
Інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.02.2021 у справі № 524/9827/16-а);
Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17)
Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви (п. 7 розділу X «Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП» Інструкції) та ін.
Матеріал по темі: « Алгоритм дій водія за ст. 130 КУпАП»
Теги: 130КУпАП, зупинка, ТЗ, поліція, керування автомобілем на підпитку, алкогольне спяніння, управління транспортним засобом, наркотичне сп’яніння, відсторонення від керування, затримання транспортного засобу, протокол, постанова поліції, адміністративне правопорушення, акт огляду, медичний огляд, судова практика, Адвокат Морозов