З першу необхідно вказати, що кредиторами банку є як юридичні, так і фізичні особи, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
У випадку прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку, про що Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі – «Фонд») повідомляє шляхом розміщення на сайті Фонду та опублікування в газеті «Голос України» або «Урядовий кур’єр» відповідного оголошення, вкладники, вклади яких не гарантуються Фондом, вклади яких перевищують 200 тисяч гривень, та інші кредитори неплатоспроможного банку мають право протягом 30 днів з дня опублікування Фондом зазначеного оголошення пред’явити свої кредиторські вимоги.
Кредиторські вимоги заявляються шляхом направлення письмової заяви із наданням копій відповідних документів до Фонду або уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, за адресою вказаною в оголошенні.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку Фонд визначає суми заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами.
Акце́пт (лат. acceptus — прийнятий) — згода на оплату або гарантування оплати документів.
ВАЖЛИВО: Вимоги, які не були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню не підлягають і вважаються погашеними.
Також вважаються погашеними вимоги, якщо майна банку недостатньо для їх задоволення.
Таким чином Фонд наділений правом відхиляти вимоги кредиторів в разі їх не підтвердження фактичними даними та не включати їх до реєстру грошових вимог кредиторів.
В цьому випадку, єдиним дієвим механізмом захисту порушених та / або оспорюваних прав кредитора є звернення до суду.
Однак після 16 лютого 2016 р. дуже гостро постає питання щодо юрисдикційної підсудності такого виду спору.
Так, в своїй Постанові Верховний суд України у складі Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України по справі № 826/2043/15 (провадження № 21-4846а15) зробили висновок: «Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону № 2121-ІІІ передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».
Отже, дві колегії найвищої судової ланки України висловилися, що ВСІ судові спори на стадії банкрутства Банка повинні розглядатися в межах господарського судопровадження і лише відповідним господарським судом.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Але аналізуючи реєстр судових рішень вбачаються «протиріччя»…, наприклад Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 р. справа № 815/1999/16 та Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р. справа № 810/5747/15 скасовані ухвали суду першої інстанції, якими закрито провадження у справі про включення до реєстру вкладників, на підставі саме Постанови ВСУ від 16 лютого 2016 р. по справі № 826/2043/15 та передані справи на новий розгляд.
В даних справах спір стосується оскарження фізичною особою, яка є вкладником, дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення до переліку владників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом.
Такі спірні правовідносини регулюються розділом V "Гарантії Фонду та відшкодування за вкладами" Закону № 4452-VI.
Згідно з ч. 1 статті 26 зазначеного Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Суди апеляційної інстанції також звернули увагу на те, що спір про включення до реєстру вкладників, який має місце у даних справах не стосується процедури ліквідації банку, правовідносини, що виникли у даній справі є відмінними від тих, які мають місце у справі, за якою Верховний Суд України прийняв згадане рішення, а тому посилання на нього суду першої інстанції є необґрунтованим.
Так, розглядаючи вимоги, що стосуються включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, які мали місце у згаданій справі, яку розглянув Верховний Суд України, суд має встановити наявність відповідного боргу банку перед позивачем як підстави для включення відповідної суми до певної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Тобто фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання - банку, що не характерно для адміністративного суду. Подальше відшкодування цих коштів відбуватиметься за рахунок реалізації майна банку-боржника.
З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду.
Однак, у справі де мають місце інші відносини, які саме стосуються включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом і у даному випадку уповноважена особа Фонду, формуючи відповідний реєстр та передаючи його до Фонду, виконує процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу, яка відшкодовуватиметься незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна) за рахунок наявних у державного органу - Фонду коштів. У даному випадку у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
За таких обставин, даний спір щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ВИСНОВОК:
- Адміністративна юрисдикція та підсудність:
а) спори щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу саме Фондом;
б) майнові вимоги фізичних осіб не до банку-боржника, що ліквідується, а до Держави в особі Фонду.
- Господарська юрисдикція та підсудність:
а) спори щодо включення до певної черги реєстру акцептованих (визнаних) або перевірка майнових вимог кредиторів;
б) майнові вимоги не до Держави, в особі Фонду, а саме до банку і за рахунок реалізації майна останнього.
P.s. Останні тенденції судової практики читай у матеріалі: "Підсудність судових спорів на стадії ліквідації банку: судова практика".
Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит, банк, кредитор, акцепт, вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов