У кодексі встановлено, що сплата основної винагороди арбітражному керуючому здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду (абз.6 ч.2 ст.30 КзПБ).
Отже, фактично фінансує процедуру банкрутства або ініціюючий кредитор або боржник, всі інші конкурсні кредитора є потенційними вкладниками до профінансованої суми, які створюють відповідний фонд (у разі відсутності майна/діяльності боржника) для оплати праці арбітражному керуючому.
У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічні висновки про застосування норм права зазначені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №912/1783/16, від 26.02.2020 по справі №11/Б-921/1448/2013).
Також, в постанові від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).
Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.
(!!!) Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг.
Відповідно до абз. 6 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
З урахуванням наведеного, діючим законодавством не передбачено здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.
Отже, у зв`язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредиторів є правомірним.
Слід відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.
Враховуючи викладене вище, оплата основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.
ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на оплату послуг арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора банкрута, підлягають оплаті за рахунок кредиторів, а отже перед вступом у справу про банкрутство слід перевірити майновий стан боржника та глибоко замислитись над доцільністю вступу у провадження.
Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»
Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов