31 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/59/24, провадження № 61-9541ав24 (ЄДРСРУ № 122717339) досліджував питання щодо підвідомчість третейському суду спору про стягнення орендної плати та комунальних платежів.
Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону України «Про третейські суди» визначено, що рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про третейські суди» заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.
Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів врегульовано главою 4 «Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» розділу IХ «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» ЦПК України.
При розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 486 цього Кодексу (частина третя статті 485 ЦПК України).
За вимогами статті 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:
1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;
2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
5) третейська угода визнана недійсною;
6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;
8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу;
9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Аналогічні положення містяться у частині шостій статті 56 Закону України «Про третейські суди».
Аналіз статті 486 ЦПК України та статті 56 Закону України «Про третейські суди» свідчить, що при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд не здійснює оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа. У статті 486 ЦПК України передбачено виключний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, тягар доведення наявності яких покладається на сторону, яка обґрунтовує необхідність відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (постанови Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 824/25/23 (провадження № 61-6990ав23), від 10 серпня 2023 року у справі № 824/29/23 (провадження № 61-6989ав23)).
Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, встановлення вимог щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб регулює Закон України «Про третейські суди» (частина перша статті 1 цього Закону).
До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 1 Закону України «Про третейські суди»).
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.
Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові не відступила від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц (провадження № 61-12234св18), про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно».
Враховуючи викладене, спір між сторонами у цій справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки стосується стягнення орендної плати та комунальних платежів за користування нерухомим майном, а тому справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 824/42/24 (провадження № 61-9618ав24).
ВИСНОВОК: Спір виник з приводу нерухомого майна - стягнення орендної плати та комунальних платежів, тому спір третейським судам не підвідомчій, що є підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Матеріал по темі: «Відступ від висновку Об`єднаної палати щодо подання позову про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди»