05 грудня 2024 року судова палата з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в рамках справи № 760/24337/23, провадження №11-кп/824/3285/2024 (ЄДРСРУ № 123831190) досліджувала питання щодо психічного ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння.
Згідно положень ч.1 ст.513 КПК України під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
Як вбачається з висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 26.09.2019 у справі №51-6228км18, осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст.19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим засобам медичного характеру.
Виходячи з положень ст.ст.23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Із зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформульованого умислу у розумінні ст.24 КК України, а також мотиву і мети як ознак суб`єктивної сторони злочину.
При цьому, предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення особою суспільно небезпечного діяння.
В той же час умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються щодо осудної особи.
ВИСНОВОК: Психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтується на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту.
Матеріал по темі: «Надання свідком завідомо неправдивих показань (свідчень) суду»