07.06.2017 р. Верховний Суд України розглядаючи справу № 3-115гс17 прийшов до нижчевикладеного висновку.
Згідно зі статтею 3 ГК під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду за наступних умов: 1) учасники спору є суб’єктами господарювання; 2) між ними виникли господарські відносини, що регулюються Цивільним кодексом України, ГК, іншими актами господарського і цивільного законодавства, тобто спір має господарський характер.
(!!!) Згідно з статтею 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема трудові відносини.
За змістом статті 1 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” професійна спілка (профспілка) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки – добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (стаття 2 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про колективні договори і угоди” колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Відповідно до статті 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
ВАЖЛИВО: З огляду на викладені положення законодавства, враховуючи суть спору, який виник із колективного договору, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку, що колективний договір господарські відносини між суб’єктами господарювання не регулює, а спрямований на регулювання трудових і соціально-економічних відносин між роботодавцем і працівниками.
Оскільки спірні правовідносини не мають характеру господарських, касаційна інстанція правомірно вважає, що цей спір не підвідомчий господарському суду.
Крім того, в ухвалі Верховного Суду України від 07 травня 2009 року у справі № 6-22269св08 висловлено правову позицію, що розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень згідно з статтею 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” визначено як колективний трудовий спір (конфлікт). Цим же Законом установлено окремий (позасудовий) порядок вирішення колективного трудового спору, який передбачає формування вимог найманих робітників до роботодавця у їх задоволенні, вирішення колективного трудового спору примирною комісією. Можливість судового порядку розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” не передбачена, крім визначених законом випадків. Цей законодавчий акт передбачає примирно-третейську процедуру та систему організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” колективний трудовий спір (конфлікт) – це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Відтак, колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних, – це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору, виконання колективного договору або його окремих положень.
Оскільки при трудових конфліктах має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, то в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення.
ВИСНОВОК: Безпосереднє вирішення у судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у статтях 23, 25 Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, частині п’ятій статті 20, частинах другій, четвертій статті 42 Закони України “Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності”.
Таким чином, висновок суду касаційної інстанції про припинення провадження у справі є законним та обґрунтованим, оскільки конфлікт, який виник між сторонами, є колективним трудовим спором відповідно до статті 2 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, а відтак розгляду цього спору в судовому порядку законодавством України не передбачено.
Теги: колективно-трудові спори, трудовий спір, профспілки, роботодавець, працівник, судова практика, Адвокат Морозов