30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/1943/18, адміністративне провадження №К/9901/2585/20 (ЄДРСРУ № 93170950) досліджував питання щодо доведеності факту отримання копії ухвали суду, яку позивач намагається оскаржити в суді апеляційної інстанції.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд в частині строків звернення до суду з позовом (апеляційною/касаційною скаргою) неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18, постанова від 23 липня 2020 року у справі № 620/3811/19, постанова від 07 жовтня 2020 року у справі № 240/6005/18, постанова від 24 січня 2020 року у справі №240/8823/19), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, встановлення строків звернення до суду має на меті дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених процесуальним кодексом, певних процесуальних дій, натомість дана мета не може перешкоджати основній меті здійснення справедливого судочинства.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
На переконання суду в питаннях оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду, необхідно уникати вияву надмірного формалізму, що може розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
У пункті 99 Правил зазначено, що рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, … які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Оформлення цих поштових операцій визначено у пункті 105 Правил, яким передбачено, що для одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом одержувач повинен заповнити бланк повідомлення із зазначенням даних пред`явленого документа, що посвідчує особу (назва, серія, номер, дата видачі, найменування органу, який видав), дати одержання поштового відправлення, поштового переказу та розписатись. У разі одержання реєстрованого поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, адресованих до запитання, на абонементну скриньку або за місцем роботи, а також коли адреса, зазначена на поштовому відправленні, поштовому переказі, не відповідає адресі місця реєстрації одержувача, крім даних про документ, що посвідчує особу, зазначається також адреса, за якою фактично проживає одержувач.
У пункті 106 Правил передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище.
Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи.
Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку.
ВАЖЛИВО: З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку.
Натомість для вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" або "Судова повістка" на бланку повідомлення розписується та зазначає прізвище одержувач (а не працівник поштового зв`язку).
Отже, особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками «вручити особисто» та «судова повістка» та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, податкового повідомлення-рішення.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а, 222/1402/16-а, 813/1517/16 та підтриманий Верховним Судом від 20 березня 2019 року у справі №222/1402/16-а (ЄДРСРУ № 80606979) та 18 лютого 2020 року у справі № 520/3945/19, адміністративне провадження №К/9901/23674/19 (ЄДРСРУ № 87683061).
Крім того, у контексті застосування норм Правил надання послуг поштового зв`язку, Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року по справі №820/6755/16 зробив такі правові висновки: «... відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача). Відправник не знає і не може знати хто саме та за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі. У зв`язку з цим, відправник не може відповідати за доставку кореспонденції. Водночас, у разі доставки рекомендованого відправлення, на адресу відправника повертається повідомлення про вручення. У разі повернення повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою про доставку (вручення) відповідному адресату за належною адресою, презюмується, що воно отримано уповноваженою особою ...».
Таким чином, перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв`язки з адресатом, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв`язку. Добросовісне виконання працівниками «Укрпошти» своїх службових обов`язків у даному випадку презюмується або необхідно надати докази протилежного (наприклад, квитки про виїзд з території міста чи країни або інші докази, які свідчать про відсутність отримувача за адресою, вказаною в повідомленні про вручення поштового повідомлення).
ВИСНОВОК: Верховний Суд наголосив, що особистий підпис одержувача рекомендованого поштового відправлення є обов`язковим тільки у разі вручення поштового відправлення з позначками вручити особисто та судова повістка та не вимагається при оформленні вручення іншого рекомендованого поштового відправлення, зокрема, ухвали суду, податкового повідомлення – рішення і т.і.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№ 639/4278/16-а (ЄДРСРУ №80481068) , 813/1517/16 (ЄДРСРУ № 80580104).
P.s. Між тим, 23 жовтня 2020 року Верховний Суд в рамках справи № 211/5641/18, адміністративне провадження № К/9901/6660/20 (ЄДРСРУ № 92385127) звернув увагу, що в позовній заяві позивач, крім поштової адреси, зазначив номер засобу зв`язку (мобільний номер телефону, електрону пошту), проте суд першої інстанції, отримавши конверт (поштове відправлення), якій повернувся з зазначенням причини «адресат відсутній», не сповістив позивача за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 КАС України щодо повідомлення скаржника про залишення позовної заяви без руху.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/5463/18 та від 30 березня 2020 року у справі № 240/2765/19.
А тому, Верховний суд вважає, що суд нижчої інстанції не дослідивши причини повернення рекомендованого повідомлення про вручення судового рішення, несповістивши позивача за допомогою інших засобів зв`язку про залишення позовної заяви без руху, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Матеріал по темі: «Повістка про виклик до суду апеляційної інстанції»