12 березня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 751/10686/23, провадження № 51-509км25 (ЄДРСРУ № 135000617) досліджував питання щодо наслідків подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції» зі зміною даних вказаних у первісній декларації.
12 жовтня 2023 року набрав чинності Закон 3384, який змінив п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції». В новій редакції це положення передбачило, серед іншого: «Установити, що декларації, подані під час дії воєнного стану … до дня набрання чинності [законом 3384] вважаються такими, що були подані на виконання обов`язку, передбаченого статтею 45 цього Закону. Суб`єкти декларування, які подали такі декларації, мають право протягом 14 днів з дня набрання чинності [законом 3384] звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції щодо подання виправленої декларації за відповідний звітний період. Національне агентство з питань запобігання корупції забезпечує такому суб`єкту декларування можливість подати виправлену декларацію за відповідний звітний період протягом 30 календарних днів з дня, наступного за днем одержання відповідного звернення суб`єкта декларування».
Суд зазначає, що ст. 45 Закону «Про запобігання корупції», яка регулює порядок подання декларацій особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в ч. 4 надає декларанту можливість протягом 30 днів подати виправлену декларацію.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування проведення контролю декларації розпочинається з дня, наступного за днем подання виправленої декларації, або спливу строку для подання виправленої декларації відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції». Відповідно до п. 2 цього Порядку декларацією, що підлягає контролю, є декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а у разі подання виправленої декларації - остання виправлена декларація, крім випадків, які не мають стосунку до обставин цієї справи.
Таким чином, предметом контролю з боку НАЗК у випадку подання виправленої декларації є не первісна декларація, а остання виправлена декларація, і недостовірні відомості, які містяться у первісній декларації, у разі подання виправленої декларації не можуть вважатися недостовірним декларуванням у значенні ст. 366-2 КК.
У п. 2-7 Розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону «Про запобігання корупції» законодавець, зважаючи на обставини воєнного стану, передбачив спеціальну разову можливість для осіб, що подали декларацію в зазначений в ньому період, подати виправлену декларацію.
Жодні положення законодавства не свідчать про те, що до поданих в порядку, передбаченому цим положенням, виправлених декларацій застосовуються правила, відмінні від тих, що стосуються виправлених декларацій, поданих відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону «Про запобігання корупції».
Суд також не знаходить в законодавстві положень, які свідчать про те, що повідомлення про підозру у недостовірному декларуванні виключає застосування до особи п. 2-7 Перехідних положень Закону «Про запобігання корупції».
ВИСНОВОК: Подання суб`єктом декларування виправленої декларації відповідно до процедури, передбаченої Законом «Про запобігання корупції», ВИКЛЮЧАЄ кримінальну відповідальності за недостовірні відомості, вказані у первісній декларації, навіть якщо таке виправлення здійснено після повідомлення такій особі про підозру у недостовірному декларуванні.
Матеріал по темі: «(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження»