23 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 752/2244/23, провадження № 61-11043св25 (ЄДРСРУ № 132870911) досліджував питання щодо відчуження предмета поруки – корпоративних прав ТОВ.
Необхідно зважати на судову практику, яка свідчить про те, що наявність зобов`язань станом на день укладення договорів поруки корпоративних прав не означає безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 902/364/19).
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й сукупності інших умов: наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
(!) Якщо відсутнє істотне порушення відповідачем умов договору, то і відсутні правові підстави для його розірвання відповідно до вимоги статті 651 ЦК України.
Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки строк повернення коштів за договором позики не настав, судом не встановлено факту завдання будь-якої шкоди позивачу, а відтак і істотного порушення умов договору, з якими закон пов`язує можливість розірвання договору.
Разом з цим, системний аналіз положень статей 553-559 ЦК України свідчить, що за своє правовою природою порука є угодою з відкладальною обставиною. Укладення договору поруки є актом розпорядження майном на майбутнє. Поручитель, укладаючи договір поруки, розуміє, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє.
Отже, укладення третьою стороною та кредитором договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у поручителя майнових зобов`язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов`язання і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору поруки.
Наведений висновок є цілком очевидним, адже як свідчать приписи статтей 212, 553-559 ЦК України, метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов`язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов`язання підлягає виконанню, зокрема, й поручителем. Тобто порука є способом забезпечення зобов`язань, а також має зобов`язальний, договірний характер.
Аналогічної судової практики у подібних правовідносинах дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі №922/2960/17.
Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, сторони такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри сторін цього правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності (див. постанови Верховного Суду від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21), від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21), від 18.05.2023 № 908/3468/13, від 04.10.2023 № 910/15232/20 (910/18162/21)).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження.
Разом з тим, позивачем повинно бути доведено перед судом належними та допустимими доказами умисел обох сторін договорів поруки на приховування яких-небудь інших намірів таких правочинів в момент його вчинення, ніж ті, що визначені умовами договорів поруки.
У свою чергу відсутність наміру виконувати зобов`язання за спірними договорами має бути також доведена позивачем відповідними доказами.
(!!!) Виконання поручителем зобов`язань за договором напряму залежить від виконання або невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у майбутньому.
При належному виконанні позичальником умов кредитного договору, грошове зобов`язання у поручителя за договором поруки взагалі не виникає, що є особливістю забезпечувальних (акцесорних) зобов`язань.
На думку автора, відчуження предмета поруки (в даному випадку корпоративних прав), коли майно передається або продається без згоди кредитора чи поручителя (залежно від договору), порушує права заставодержателя (кредитора), і може бути оскаржене в суді, оскільки це є порушенням умов договору поруки чи застави, але Верховний суд вважає по іншому…
ВИСНОВОК: Відчуження власником (поручителем) самої частки в статутному капіталі ніяким чином не впливає на обсяг відповідальності позичальника, а відтак і не свідчить про порушення умов договору позики.
Матеріал по темі: «Припинення поруки та застави (іпотеки) після заміни боржника»