19 червня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1421/20 (ЄДРСРУ № 137926888) досліджував питання щодо правової природи судового збору.
Стаття 67 Основного Закону України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Одним з таких обов`язкових зборів є судовий збір, визначений Законом України "Про судовий збір", за змістом статті 9 якого:
- судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України;
- суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України;
- кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.
Згідно з положеннями частини 3 статті 29 та частини 4 статті 30 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) судовий збір є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів, що спрямовується на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.
Отже, одним із призначень судового збору є часткове покриття витрат Державного бюджету України на забезпечення функціонування судочинства та, відповідно, гарантування реалізації права особи на належний судовий захист.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У статті 1 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат.
Ставки судового збору передбачено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до змісту якої судові збори за грошові вимоги та позови майнового характеру залежать від суми спору, тобто ціни позову.
У справі STOENESCU v. Romania (№ 14166/19) ЄСПЛ нагадав, що вимога сплачувати збори цивільним судам у зв`язку з позовами, які вони мають розглянути, сама по собі не є несумісною з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. Kreuz v. Poland, № 28249/95, § 60, ЄСПЛ 2001-VI). Більше того, немає нічого незвичайного в системі, у якій судові збори за грошові вимоги залежать від суми спору, що входить до межі розсуду держави щодо регулювання та встановлення своєї системи судового збору, як вона вважає за потрібне. Проте система має бути достатньо гнучкою, щоб дозволити стороні скористатися повним або частковим звільненням від сплати судового збору або зменшенням розміру судового збору (див. рішення у справі Nalbant and Others v. Turkey, № 59914/16, § 40, 3 травня 2022 року).
Законодавчо визначений алгоритм розрахунку та сплати судового збору передбачає, зокрема, що, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає у позовній заяві ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом або договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
До позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
(!!!) Виходячи з наведених вище положень, судовий збір:
- є обов`язковим платежем, що справляється на всій території України;
- визначається у відповідності до законодавчо встановлених ставок та ціни позову;
- сплачується до Державного бюджету України;
- має цільове призначення відповідно до БК України;
- може бути примусово стягнутий за судовим рішенням або компенсований за рахунок держави;
- звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру відбувається відповідно до закону.
Діючи відповідно до законодавства, позивач як передумову судового розгляду справи визначає та сплачує судовий збір залежно від вартості майна, розрахунку стягуваних сум, змісту позовних вимог. Розмір належного до сплати в такому випадку судового збору відповідає ознакам прогнозованості очікуваних судових витрат як для самого позивача, так і для інших учасників справи.
(!) При цьому ймовірна помилка позивача щодо майнової/немайнової природи позовних вимог, визначення кількості окремих позовних вимог, які підлягають оплаті судовим збором, об`єктивно не може змінювати розмір належного до сплати судового збору або звільняти від його сплати.
Ці самі ознаки притаманні й судовому збору, який сплачується за інші, крім позовної заяви, процесуальні дії та заяви.
Звісно, суд має певну дискрецію щодо судового збору, адже статтею 8 Закону України "Про судовий збір" йому надано право як відстрочити та розстрочити сплату судового збору, так і зменшити його розмір чи звільнити від сплати судового збору, покласти судові витрати на певну сторону у визначених процесуальним законодавством випадках. Однак, про такі дії чітко має бути зазначено судом в процесуальному документі, а на питання регулювання та встановлення системи судового збору (бази судового збору, його ставок тощо) дискреція суду не поширюється.
Водночас, на відміну від наведеного вище, законодавець передбачив такі випадки, коли належний до сплати розмір судового збору визначається з урахуванням вартості майна, визначеної судом.
6.19. Так, згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір", у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Таким чином, відмінність зазначених процесуальних норм полягає в тому, що наслідком реалізації положень частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" є добровільна сплата недоплаченої суми позивачем, який зацікавлений в подальшому розгляді справи по суті, тоді як унаслідок застосування норми саме суд користується винятковим правом на достягнення недоплаченого позивачем судового збору, в тому числі, після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.
У такому випадку очікуваною та прогнозованою для позивача буде сума судового збору, визначена відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи, а перегляд такої ціни без скасування судового рішення означатиме втручання у зміст чинних судових рішень у позапроцесуальний спосіб.
Наведене вище узгоджується з викладеними в пунктах 7.25, 7.26 постанови від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що:
1) неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат;
2) частина 1 статті 244 ГПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123- 130, 221 ГПК України.
ВИСНОВОК: Відтак, остаточне визначення судом суми судових витрат, зокрема судового збору, за результатами розгляду справи відбувається в порядку розподілу таких витрат між сторонами, до речі, законодавством не передбачено можливості достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору.
Матеріал по темі: «Судовий збір при забезпечені позову у справі про визнання необґрунтованими активів»