19 червня 2026 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/1421/20 (ЄДРСРУ № 137926888) досліджував питання щодо правової природи судового збору.
Об`єднана палата Верховного суду зазначає, що кодекс передбачає вичерпні процесуальні механізми контролю суду за сплатою судового збору в установленому законом розмірі:
1) залишення позовної заяви без руху до відкриття провадження в справі з метою надання позивачу можливості усунути допущені недоліки щодо недоплати судового збору, а в разі відсутності їх усунення - повернення позовної заяви як неподаної;
2) залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження в справі та подальше можливе залишення позову без розгляду в разі неусунення позивачем допущених недоліків у частині недоплати судового збору;
3) достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи, а саме за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред`явлення позову (аналогічний процесуальний механізм застосовано апеляційним судом у справах № 914/185/18 та № 916/1101/21).
При виявленні судом першої, апеляційної чи касаційної інстанцій обставин неправильного розрахунку або недоплати судового збору позивачем після закінчення відповідного провадження, (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) тобто після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи не має права стягувати до Державного бюджету України несплачений (недоплачений) заявником судовий збір за подання відповідного процесуального документа (позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарг тощо).
Адже, як чинне процесуальне законодавство України, так і закони, якими затверджується Державний бюджет України на відповідний рік, не передбачають можливості достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності підстав, визначених нормою, якою допускається реалізація судом відповідного права шляхом ухвалення додаткового рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати.
В іншому разі достягнення судом недоплаченого судового збору за відсутності передбачених законом підстав призводитиме до порушення положень частини 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, в разі, коли суд такий неправильний розрахунок і недоплату судового збору позивачем до закінчення відповідного провадження (у суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій) не виявив, то настання в подальшому щодо позовних вимог наслідків, подібних до тих, що передбачені статтею 174 ГПК України, процесуальне законодавство не передбачає.
Випадків застосування частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір", які передбачають повноваження суду втрутитися у визначення позивачем ціни позову, необхідної для обчислення належного до сплати розміру судового збору, оскільки помилка суду щодо перевірки та визначення дійсної вартості майна за умови наявності у нього процесуальних механізмів щодо її виправлення протягом розгляду справи не повинна перекладатися на учасника процесу (позивача або відповідача).
Наведене цілком узгоджуватиметься з вимогами чинного процесуального законодавства та унеможливить покладення на заявника надмірного тягаря у виді сплати (доплати) судового збору внаслідок помилки суду.
Водночас, інше тлумачення зазначених норм, яке передбачає достягнення судом судового збору через тривалий проміжок часу, потенційно може призвести до послаблення контролю суду за сплатою учасниками справи належного розміру судового збору, позаяк уже після вирішення спору, за наявності чинного судового рішення, саме через тривалий термін часу зі сторони спору (відповідача або позивача) можуть бути стягнуті значні кошти за відсутності в нього можливості їх передбачити на етапі розгляду справи, що створює для відповідної сторони непропорційні та непередбачувані наслідки.
ВИСНОВОК: Покладання на позивача обов`язку із доплати судового збору, розмір якого не було своєчасно визначено та стягнуто судом першої інстанції, а відповідну недоплату не було виявлено у процесі судового контролю за правильністю справляння судового збору, означатиме недотримання принципів верховенства права та пропорційності господарського судочинства.
Матеріал по темі: «Достягнення судом недоплаченого позивачем судового збору»