10 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 466/2128/23, провадження № 14-96цс25 (ЄДРСРУ № 132746737) досліджувала питання щодо правової природи та умов застосування частини другої статті 364 ЦК України у спорах про припинення права на частку в неподільному житлі
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.
Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.
Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
(!) Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: 1) чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; 2) чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; 3) чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; 4) чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.
Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об`єкт права спільної власності. Оскільки у цій справі йдеться про стягнення компенсації за частку у квартирі, за умови, що частка позивачки у праві власності на таку квартиру є більшою, ніж сукупно частки у праві, які належать відповідачам, то Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне звернути увагу на поняття «житло».
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
(!) У цій справі виконання рішення про стягнення з відповідачів компенсації за браком у них реальної платоспроможності неминуче призведе до примусової реалізації всієї квартири з прилюдних торгів у виконавчому провадженні. Отож єдине житло відповідачів буде відчужене з метою задоволення вимог позивачки, яка на момент набуття 3/5 часток квартири знала про її неподільність та про те, що інші співвласники постійно проживають у ній.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що легітимна мета захисту майнових інтересів співвласника більшості (реалізація права на компенсацію замість неможливого виділу в натурі) не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, як повна втрата єдиного місця проживання. Такий захід не є пропорційним, оскільки позивачка має альтернативні способи розпорядження своєю часткою (зокрема, продаж з дотриманням переважного права інших співвласників відповідно до статті 362 ЦК України), тоді як відповідачі не мають реальної можливості зберегти своє єдине житло під час примусового виконання рішення.
Ненаведення у судовому рішенні оцінки реальної платоспроможності відповідачів, наявності в них іншого житла та наслідків примусового виконання у виді втрати єдиного житла свідчить про порушення процесуальних гарантій, потрібних для дотримання принципу пропорційності, сформульованого ЄСПЛ. Отже, застосування частини другої статті 364 ЦК України у спосіб, що призводить до автоматичного задоволення вимог позивача незалежно від наслідків для відповідачів, суперечить як національним засадам добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), так і конвенційним стандартам захисту права на житло.
Велика Палата Верховного Суду виснує, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Присудження компенсації на користь одного співвласника вартості його частки з інших співвласників за умови неможливості виділу її у натурі з неподільної речі не може відбуватися, якщо виконання такого рішення призведе до звернення стягнення на цю ж річ, яка є єдиним житлом.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право на житло має високу соціальну цінність, оскільки становить одну з основоположних засад гідного існування людини, її фізичної та моральної цілісності, а також стабільності сімейних і соціальних зв`язків. Захист цього права особливо посилюється, коли йдеться про єдине житло особи, втрата якого може призвести до бездомності та істотного погіршення умов життя (стаття 47 Конституції України у системному зв`язку зі статтею 8 Конвенції).
ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА:
Під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Вирішуючи спори у справах про припинення права на частку в об`єктах нерухомості, особливо у тих, які є єдиним житлом, мають враховуватися особливості такого об`єкта, оцінюватися баланс інтересів сторін спору з урахуванням платоспроможності особи, на яку покладається обов`язок сплатити компенсацію за частку іншого співвласника, та критерії втручання у право особи на житло відповідно до приписів статті 8 Конвенції.
Примусове стягнення компенсації у розмірі, що перевищує фінансові можливості відповідача (відповідачів) та неминуче призведе до втрати його (їх) єдиного житла, порушує принцип пропорційності та покладає на відповідача (відповідачів) індивідуальний і надмірний тягар.
Матеріал по темі: «Поділ (виділ) частки житлового будинку та земельної ділянки»