23 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/18537/23, провадження № 61-11536св25 (ЄДРСРУ № 132870934) досліджував питання щодо скасування рішення третейського суду.
За загальним правилом арбітражне застереження це домовленість про передачу майбутніх спорів у арбітраж, міститься в основному договорі і, отже, є однією з умов цього договору, що була погоджена сторонами на стадії розроблення тексту договору та при його підписанні.
Отже, за наявності укладеної між сторонами арбітражної угоди, яка є дійсною, не втратила чинність, щодо якої не встановлено неможливості її виконання, суд застосовує принцип імунітету та автономії арбітражної угоди.
У частині другій статті 1 Закону «Про третейські суди» передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (стаття 3 Закону «Про третейські суди»).
Юридичні та / або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (стаття 5 Закону «Про третейські суди»).
Відповідно до статті 2 Закону «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина перша стаття 12 Закону «Про третейські суди»).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22).
Згідно зі статтею 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
(!) Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічні положення містяться у частині третій статті 51 Закону України «Про третейські суди», яка передбачає, що рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.
У частині першій статті 1 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.
На відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська/арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню статті 16 ЦК та 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним. Недійсність угоди регулюється Законом «Про третейські суди», Законом № 4002-XII.
Третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про третейські суди»).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.
За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.
Відповідно до статті 51 Закону «Про третейські суди»: «Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16, 19 цього Закону;
5) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.
Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених цією статтею.
У разі якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.».
За результатами системного аналізу Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2024 року у справі № 911/1766/22 дійшла висновку, що «компетентним» у розумінні наведеної норми є саме той суд, який розглядає заяву про скасування рішення третейського суду. Вказане випливає зі змісту статті 51 Закону України «Про третейські суди», у якій саме суд, що розглядає таку заяву, іменується компетентним судом. Вжиття зазначеного терміну зумовлене, зокрема, й тим, що заяви про скасування рішення третейського суду можуть розглядатися як у порядку господарського, так і у порядку цивільного судочинства.
Аналогічні висновки випливають і зі змісту статті 458 ЦПК України, яка визначає підставою для скасування рішення третейського суду визнання третейської угоди недійсною.
ВИСНОВОК: Якщо особа звертається до компетентного суду із заявою про скасування рішення третейського суду, і така заява містить доводи про недійсність третейської угоди, компетентний суд має розглянути вказані доводи й вирішити питання щодо недійсності третейської угоди. Такі висновки мають міститися в мотивувальній частині рішення. За необхідності суд може призначити експертизу.
Матеріал по темі: «Підвідомчість третейському суду спору про стягнення орендної плати та комунальних платежів»