03 липня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження № К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 137945919) досліджував питання щодо меж судового контролю та співвідношення юрисдикцій при оскарженні довідки Національного агентства з питань запобігання корупції.
Встановлення адміністративної юрисдикції щодо спорів про оскарження довідки не усуває необхідності з`ясування питання співвідношення юрисдикцій у разі оскарження довідки НАЗК в порядку адміністративного судочинства за умови одночасного відкриття кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення (якщо в діях суб`єкта декларування виявлено ознаки правопорушення).
У зв`язку з цим виникає потреба визначення меж компетенції та обсягу судового контролю адміністративних судів під час перевірки законності довідки НАЗК, а також меж оцінки відповідних висновків судами, які вирішують питання про притягнення суб`єкта декларування до юридичної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
Наведене свідчить, що предметом судового контролю в адміністративному процесі є законність реалізації НАЗК наданих йому контрольних функцій та відповідність прийнятого за їх результатами рішення (довідки) встановленим законом критеріям належного урядування.
(!!!) Під час розгляду такого спору адміністративний суд перевіряє, чи діяло НАЗК на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України, чи дотримано процедуру повної перевірки декларації, чи були встановлені всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, чи є висновки НАЗК обґрунтованими, чи дотримано принципи безсторонності, добросовісності, пропорційності та розсудливості, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.
Метою такого судового контролю є захист прав, свобод та інтересів суб`єкта декларування у його публічно-правових відносинах з державою від порушень та свавільних дій з боку НАЗК як суб`єкта владних повноважень, а також відновлення порушеного правового статусу особи у разі встановлення протиправності оскаржуваного акта.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією (зокрема, що передбачені статтями 172-4 - 172-9 КУпАП), за результатами складених уповноваженими особами НАЗК протоколів, відповідно до статті 221 та пункту 1 частини першої статті 255 КУпАП, належить до юрисдикції відповідних місцевих загальних судів.
Згідно з частиною першою статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, предметом судового розгляду у провадженні про адміністративне правопорушення є встановлення наявності чи відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення та вирішення питання про притягнення її до адміністративної відповідальності.
Розглядаючи таку справу, суд загальної юрисдикції перевіряє фактичні обставини, на яких ґрунтується обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП), встановлює наявність передбачених законом підстав для застосування до особи заходів адміністративної відповідальності.
Метою цього контролю є захист правопорядку, забезпечення законності, з`ясування вини особи та застосування заходів адміністративного стягнення або закриття провадження у справі за відсутності події і складу правопорушення.
Розгляд кримінальних проваджень щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних з недостовірним декларуванням (зокрема, передбачених статтями 366-2, 366-3 КК України), відповідно до положень статей 32, 33-1 КПК України, належить до юрисдикції Вищого антикорупційного суду як спеціального судового органу в системі судоустрою України, за наявності хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 цього Кодексу, та місцевим загальним судам.
Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до частини першої статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
З наведеного слідує, що предметом судового дослідження у кримінальному судочинстві є кримінально-правова кваліфікація діяння особи, встановлення всіх елементів складу кримінального правопорушення на підставі доказів, зібраних уповноваженими органами досудового розслідування.
Суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів - достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Таку оцінку суд здійснює за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження (частина перша статті 94 КПК України). Згідно з частиною другою статті 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Метою зазначеного судового контролю є встановлення наявності чи відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, ухвалення справедливого судового рішення (виправдувального або обвинувального вироку) та захист інтересів суспільства і держави від проявів корупції.
(!) Аналіз викладеного дозволяє зробити висновок, що адміністративний суд, суд у справі про адміністративне правопорушення та суд, який здійснює кримінальне провадження, реалізують різні за своїм змістом, завданнями та процесуальним призначенням форми судового контролю.
· Адміністративний суд перевіряє законність реалізації НАЗК наданих йому владних повноважень та правомірність прийнятого за результатами перевірки індивідуального акта з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
· Суд у провадженні про адміністративне правопорушення вирішує питання про наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення, винуватість особи та наявність підстав для застосування до неї адміністративного стягнення.
· Суд у кримінальному провадженні встановлює, чи доведено вчинення особою кримінального правопорушення, чи наявні всі елементи його складу та чи існують підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності.
У межах кожної з цих юрисдикцій здійснюється захист різних прав.
· Адміністративний суд захищає права, свободи та законні інтереси особи від незаконних дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (НАЗК), перевіряючи законність і обґрунтованість владного акта.
· Суд у справі про адміністративне правопорушення вирішує питання про притягнення (або непритягнення) особи до адміністративної відповідальності.
· Суд кримінальної юрисдикції встановлює винуватість особи у вчиненні кримінального діяння.
Водночас важливо враховувати, що ні суд у справі про адміністративне правопорушення, ні суд кримінальної юрисдикції, не наділені повноваженнями щодо здійснення самостійного судового контролю за законністю діяльності НАЗК під час проведення повної перевірки декларації, перевірки дотримання встановленої законом процедури такої перевірки чи вирішення питання про правомірність індивідуального акта НАЗК як акта суб`єкта владних повноважень.
Та обставина, що відомості, відображені у довідці НАЗК про результати повної перевірки декларації, можуть одночасно бути предметом судового дослідження у провадженні про адміністративне правопорушення або у кримінальному провадженні, не свідчить про тотожність предмета відповідних судових проваджень.
Указане означає, що одні й ті самі юридичні факти можуть породжувати різні правовідносини та, відповідно, бути предметом оцінки в межах різних судових процедур. Водночас у кожному з таких проваджень зазначені обставини досліджуються з різною процесуальною метою та для вирішення різних за своєю правовою природою питань.
Так, у кримінальному провадженні або провадженні у справі про адміністративне правопорушення відповідні обставини підлягають дослідженню для встановлення наявності чи відсутності складу правопорушення, винуватості особи та підстав для притягнення її до юридичної відповідальності.
В адміністративному судочинстві - для перевірки законності реалізації НАЗК наданих йому владних управлінських повноважень, дотримання встановленої процедури проведення повної перевірки декларації та обґрунтованості висновків, викладених у довідці, складеній за її результатами.
Відповідно, навіть, якщо в межах кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення судом надається оцінка відомостям, викладеним у довідці НАЗК, така оцінка здійснюється не як перевірка законності самої довідки та не як форма контролю за дотриманням НАЗК вимог законодавства під час проведення повної перевірки декларації, а як оцінка доказової інформації для цілей вирішення питання про юридичну відповідальність особи.
У кримінальному провадженні або провадженні у справі про адміністративне правопорушення, у разі, якщо така довідка стає додатком до протоколу про адміністративне правопорушення або обґрунтованого висновку, суди оцінюють її виключно як носій відомостей про певні фактичні обставини, що підлягають перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі, при цьому не має наперед встановленої сили.
ВАЖЛИВО: Таким чином, одночасне існування адміністративного провадження, провадження у справі про адміністративне правопорушення та кримінального провадження не створює конкуренції судових юрисдикцій, оскільки в межах кожної з них здійснюється захист різних прав та вирішуються різні юридичні питання.
Наявність кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не усуває необхідності у здійсненні самостійного судового контролю за законністю довідки про результати повної перевірки декларації як акта індивідуальної дії, прийнятого суб`єктом владних повноважень у межах реалізації контрольних функцій держави.
ВИСНОВОК: Існування кримінального провадження чи провадження про адміністративне правопорушення не створює альтернативного механізму судового контролю за діяльністю НАЗК ніж адміністративний процес.
Матеріал по темі: «Юрисдикція спорів щодо оскарження довідки НАЗК»